Фенол (C6H5OH) — це безбарвний голкоподібний кристал зі специфічним запахом. Він служить важливою сировиною у виробництві деяких смол, бактерицидів, консервантів та фармацевтичних препаратів (таких як аспірин). Його також можна використовувати для дезінфекції хірургічних інструментів, обробки екскрементів, стерилізації шкіри, зняття свербіння та лікування середнього отиту. Фенол має температуру плавлення 43°C і мало розчинний у воді при кімнатній температурі, але легко розчинний в органічних розчинниках. Коли температура перевищує 65°C, він стає змішуваним з водою в будь-якій пропорції. Фенол є корозійною речовиною та викликає місцеву денатурацію білка при контакті. Розчини фенолу, що контактують зі шкірою, можна змити спиртом. Невелика частина фенолу, що піддається впливу повітря, окислюється до хінону, рожевіючи. Він стає фіолетовим під впливом іонів заліза (III), властивість, яка зазвичай використовується для перевірки фенолу.
Історія відкриттів
Фенол був відкритий у кам'яновугільній смолі в 1834 році німецьким хіміком Фрідлібом Фердинандом Рунге, звідси він також відомий як карболова кислота. Фенол вперше отримав широке визнання завдяки відомому британському лікарю Джозефу Лістеру. Лістер помітив, що більшість післяопераційних смертей були спричинені рановими інфекціями та утворенням гною. Випадково він використав розведений розчин фенолу для обприскування хірургічних інструментів та рук, що значно зменшило інфекції пацієнтів. Це відкриття закріпило фенол як потужний хірургічний антисептик, що принесло Лістеру звання «батька антисептичної хірургії».
Хімічні властивості
Фенол може поглинати вологу з повітря та розріджуватися. Він має характерний запах, а дуже розбавлені розчини мають солодкий смак. Він дуже корозійний та хімічно реакційний. Він реагує з альдегідами та кетонами, утворюючи фенольні смоли та бісфенол А, а також з оцтовим ангідридом або саліциловою кислотою, утворюючи фенілацетат та саліцилатні ефіри. Він також може вступати в реакції галогенування, гідрування, окислення, алкілування, карбоксилювання, естерифікації та етерифікації.
За нормальних температур фенол є твердим і нелегко реагує з натрієм. Якщо фенол нагріти до розплавлення перед додаванням натрію для експерименту, він легко відновиться, і його колір зміниться при нагріванні, що впливає на результати експерименту. У навчанні було використано альтернативний метод для простого та ефективного досягнення задовільних експериментальних результатів. У пробірку додають 2–3 мл безводного ефіру, а потім шматочок металевого натрію розміром з горошину. Після видалення поверхневого гасу фільтрувальним папером натрій поміщають в ефір, де він не реагує. Додавання невеликої кількості фенолу та струшування пробірки дозволяє натрію швидко реагувати, утворюючи велику кількість газу. Принцип цього експерименту полягає в тому, що фенол розчиняється в ефірі, що полегшує його реакцію з натрієм.
Час публікації: 20 січня 2026 р.